Як був у попа кравець і пішов на село робити, а в той час безщасному вовкові не послав біг корму. Він зліз на гору да й просе бога:
- Дай, господи, сти, а то вмру!
- Ох, іди ж, — каже, — вовче! Шо нападеш попове, то й сти тобі готове.
От іде вовк — ходе кобила:
- Здорова була, кобило, а чия ти єсть?
- Ох, вовче, я попова.
- Ти ж мені сти готова!
- Ох, подивися ж, — каже, — вовче! Я була в городі, принесла бумаги.
Став вовк дивиться в бумаги, кобила як стрибнула! Оглянулась, так і вовка не вздріла. От іде вовк та й думає:
- Який я дурень єсть! Чи я пан, чи я письменний, шо ще мені в бумаги дивиться?
Іде вовк, аж ходить баран:
- Здоров був, баране! А чий ти єсть?
- Поповий.
- Ти ж мені сти готовий!
- Ой, стань же ти, вовче, в долині, а я піду на гору; роззяв ріт, так я сам тобі влечу.
Як розігнавсь баран, як дав йому в лоб, дак трохи не заснув вовк. От іде вовк та й думає:
- Який я дурень! Чи я пан, чи шо, шо ще захотів легкого хліба?
Стрів вовк сви́ні:
- Здорові були, сви́ні! А чі ви есть?
- Попові!
- Ви ж мені сти готові!
- Ох, вовче-братику! Зволь же нам хоть пісню заспівать.
Поти свині вовка манили, пока люди взгляділи вовка да й прогнали.
От іде вовк і стрічає кравця:
- Здоров, був, кравче! А чий ти єсть?
- Поповий!
- Ти ж мені сти готовий!
- Ох, вовче-братику! Дозволь же мені хоч умиться на последній дорозі, от дай же ще й хвоста втертись.
От кравець у хвіст руки як умотав, як одпустив три аршини, так вовк там трохи й не гигнув... От кравець як одумавсь; як побіг, та на дуба і сховавсь. Став вовк думати-гадати, як би того кравця здогнати; зібрав собі молодців і підійшов як раз під того дуба.
- Онде, братці, сидить кравець на дубі. Ох, нумте, братці, як би його достати...
От ліг безхвостий на споді, а ті всі на його зверху; от уже одному вовку стати і кравця достати. Той кравець каже:
- Понюхаю хоч на послідній дорозі табаки!
Понюхавши: ахчи! А вовк думав, шо кричить:
- Аршин!
Як пирсне відтіля, як посиплються вовки, як вхопили того вовка, розірвали — і пропав бідний!
К О Н Е Ц
Мораль этой сказки
Я всегда поражался, как в простых народных историях прячется глубокий смысл о человеческой – вернее, звериной – природе. Здесь голодный волк, уверенный в своей силе, бросается на поповых животных, но каждый раз терпит фиаско. Кобыла отвлекает бумагами, баран бодает в лоб, свиньи манят песней, пока люди не прогонят. А кравец вообще устраивает ловушку с хвостом и чихом, где волчья свора сама себя уничтожает. Это история о том, что грубая сила без ума – пустое дело. Волк думает: «Який я дурень!», признавая свою глупость, и это ключ. Мораль проста: не гонитесь за легкой добычей, не верьте обманщикам и всегда думайте головой.
Но глубже – предупреждение о гордыне. Волк мнит себя паном или писарем, хочет «легкого хлеба», собирает «молодцов», но падает в яму собственной наивности. В жизни так же: те, кто слепо следует инстинктам, без размышлений, часто сами роют себе могилу. Сказка учит осторожности, смекалке и тому, что слабый, но хитрый, побеждает сильного дурака. Я вижу в ней зеркало: волк – это мы, когда торопимся, не размышляя. Дочитав, задумываешься: а не бегу ли я сейчас за «бумагами»?
Уважаемый читатель! Надеемся Вам понравилась сказка и наш сайт. Мы были бы рады, если бы вы уделили минутку и рассказали что именно вам понравилось.
Оставьте отзыв на Яндексе!
