Один чоловік найшов гроші да й хитрує, як би поступить із жінкою, щоб вона кому не сказала; бо він знав, що жінки дуже нетерплячі — зараз розбрешуть, як тілько що почують. От він пійшов на двір да з надвору і уносить яйце у хату.
- Жінко, — каже чоловік, увійшовши у хату, — оце́, як бачиш, я яйце ізніс.
Жінка його аж об себе ляпає — дивується, що чоловік яйце ізніс. Після того пійшов чоловік на базар, накупив там бубликів, розвішав х уночі перед вікнами на лісі, на колках, да й каже жінці уранці:
- Жінко! Ти не чула, що сю ніч було?
- Ні, не чула, — каже жінка, — а що ж там?
- Бублишна туча летіла; я тебе будив, да ти не чула. Ось ходім лишень на двір да подивимось, чи не зачепилась котора в’язка.
Пійшли, дивляться. Жінка дивується, що на лісі зачепились бублики, думає, що се й сниться.
- Збирай, жінко, щоб хто не побачив да не сказав пану сотнику; бо йому як скаже хто про сі бублики, дак він звелить х до себе принести.
Після сього чоловік якось і каже жінці:
- Ось, жінко, іще буде куряча туча летіть, дак ти заховайся у погреб; я тебе там накрию, а сам сховаюсь, куда сам знаю.
От узяв зачинив жінку у погреб, да там і накрив лубком; на лубок посипав гречки, напуска туда курей: вони і давай клювать собі тую гречку. Жінка ж сидить там да й не поворохнеться вже. Поли кури гречку, а чоловік і питає жінку:
- Чи ти, жінко, тут?
- Тут, да ізлякалась дуже! Що, пролетіла куряча туча?
- Пролетіла!
- Що ж, багато курей наловив?
- Еге! Насилу сво вдержав.
Недовго після сього чоловік ходив кудись, да прийшовши додому і каже жінці:
- Оце́, жінко, був я на базарі і щось там бачив, да боюсь тобі казать, щоб ти не сказала кому.
- Ні, не бійсь, не скажу!
- Бачив я, жінко, як пана сотника водили по базару, начеплявши йому на шию потрохів за те, що у кражі піймали.
- Оце́! Чи можна ж то було сподіваться сього от його? Дивно!..
Наробивши таких штук, чоловік на що хотів, на те й тратив гроші ті, що ізнайшов. А жінка бачить, що чоловік набрав десь багато грошей, да й питає його:
- Де се ти грошей набрав, Іване?
- Мовчи, жінко, да не кажи нікому; се я ізнайшов х.
- Коли же се ти іх ізнайшов? Чому ж ти мені й досі не сказав?
- Да за клопотами не вспів.
- Да коли ж ти он таки ізнайшов, скажи мені теє время?
- А тоді, як яйце ізніс да тобі уніс; да тоді, як бублишна туча летіла; да тоді, як пана сотника водили по базару.
Жінка й мовчала, да недовго; чоловік якось побив , от вона й побігла до сотника жаловаться:
- Пане сотнику! Я тобі щось хочу сказать.
- Кажи, кажи, молодичко! — одказує сотник.
- Отак, пане сотнику! Мій чоловік ізнайшов гроші, просив мене, щоб я нікому не казала, да тепер іще бить мене начав, дак я оце́ прийшла тобі сказать.
- А, так ось як! — каже сотник. — Ну, погуляй же тут, підожди; ось я за м зараз пошлю кого-небудь.
Скоро прийшов і чоловік. Сотник і питає його:
- Чому се ти не кажеш мені, що гроші ізнайшов? Га?
- Ні, — каже чоловік, — грошей я ніяких не находив. А ось я прийшов сказать, що моя жінка щось не при собі, мов.
- Еге, дак ось як! — закричала жінка. — Ты ізнаходиш гроші, а жінка твоя дуріє?
- Да коли ж я гроші ізнайшов?
- А тоді, як яйце ізніс; забув?
- Ну дивися ж сам, пане сотнику, що се вона каже! Чи можна ж таки чоловіку яйце знести? Я тобі казав, що вона щось не теє!
- Е, сякий-такий! А як куряча туча да бублишна летіли; іще й се, може, скажеши, що не правда?
- Вона, як сам, пане, бачиш, не при собі!
- Не при собі! А те забув, що ти іще і тоді гроші ізнайшов, як пана сотника водили по базару, навішавши на шию потрохів йому? Ага, попавсь!
- Ну, пане, воля твоя, вона зовсім надурила.
А сотник, почувши, що каже на його жінка, велів добре вибить, щоб не давала язику волі.
- Бач, жінко, що то значить не держать дурного свого язика на привязи! — сказав чоловік, як вернулись додому.
К О Н Е Ц
Уважаемый читатель! Надеемся Вам понравилась сказка и наш сайт. Мы были бы рады, если бы вы уделили минутку и рассказали что именно вам понравилось.
Оставьте отзыв на Яндексе!
